Війна за незалежність Хорватії

5 серпня Республіка Хорватія відзначає велике свято - 20 років перемоги у Вітчизняній війні 1991-1995 років.
 В ході операції Буря протягом 48 годин було звільнено кілька тисяч квдратних кілометрів хорватської території та місто-фортеця Кнін.
 У боях  Бурі взяли участь 250 тисяч (так, 250!) добре вишколених хорватських воїнів. 
Населення Хорватії на той час складало 3,5 млн осіб. Були задіяні всі види військ.
 Операція Буря - це золота сторінка у світовій військовій історії, унікальна за методами свого проведення.
Враховуючи, що сербську агресію проти незалежної країни підтримував кремль (там вже цього не спростовують), то хорвати зламали набагато більш жорстокого і сильного  ворога.

Зразу після проголошення незалежності Хорватії, почалися зіткнення хорватських збройних частин із підрозділами Югославської народної армії (ЮНА), яка почала відігравати роль сербської армії.

Щоб взяти Хорватію під контроль, серби планували силами ЮНА та своєї «п’ятої колони» з Країни відрізати Далмацію -  південно-західні території Хорватії, які знаходяться вздовж морського узбережжя, від решти території країни. Таким чином основна територія Хорватії втрачала вихід до моря, а Далмація – підтримку з центра. Водночас планувалося військове вторгнення частин ЮНА з території Сербії, які повинні були з’єднатися з сербськими силами в Хорватії і окупувати всю її територію.

25 серпня 1991 року сербські війська атакували прикордонне хорватське місто Вуковар. Так  розпочалась одна з ключових битв усіх Югославських воєн та одна з найбільших битв XX століття — битва за Вуковар, в ході якої невеликий хорватський гарнізон (близько 2000 чол.), що практично не мав важкого озброєння, майже три місяці тримався в облозі, завдаючи великих втрат значно переважаючим сербським силам (залежно від фази битви від 30 000 до 80 000 військових), які мали на озброєнні близько 1 500 танків, майже тисячу одиниць артилерії та багато іншої військової техніки.

Успішна оборона Вуковара відіграла ключову роль у подальшому розвитку бойових дій. Змушені зосередити великі військові сили для штурму Вуковара серби втратили нагоду швидкого захоплення Хорватії; натомість хорвати виграли час для розбудови власної регулярної армії та не дали сербським сепаратистам повністю відсікти Далмацію. Битва за Вуковар викликала небачений патріотичний підйом в Хорватії та сприяла хорватській загальнонаціональній мобілізації та єднанню. Війну за незалежність в Хорватії назвали Domovinski rat, що можна перекласти як Вітчизняна війна, а Вуковар називали «Хорватським Сталінградом». Зрештою взяти місто сербам вдалося, лише майже повністю його зруйнувавши.

19 грудня 1991 року в місті Кнін було проголошено незалежну від Хорватії Республіку Сербська Країна (РСК), до складу якої окрім власне Країни увійшли Західна та Східна Славонія. РСК займала третину хорватської території, а серби складали 12% з усього населення Хорватії.

Хорвати, натхненні вдалим для себе розвитком бойових дій у Вуковарі та Далмації, продовжили свої військові успіхи — їм вдалося не лише зупинити сербів на майже всіх напрямках, а й розпочати власний контрнаступ. Однак у розпал бойових дій в хід війни втрутилося «міжнародне співтовариство». Під тиском ООН та інших міжнародних організацій у січні 1992 року було укладено угоду про припинення вогню.

Ситуація що склалася у Хорватії, не могла влаштувати хорватський уряд: 30% території знаходилися під контролем сербів, мирне хорватське населення було знищене або витіснене з цих територій, південна частина Далмації була практично відрізана від іншої частини країни.

Відносне перемир’я зберігалося до 1995 року. Винятком були лише три операції 1992-93 рр., в результаті яких Хорватія прорвала сухопутну блокаду південної Далмації та відбила у Сербської країни стратегічно важливі ділянки території. Весь цей час в сусідній Боснії і Герцеговині йшла війна, тому серби не мали ніякої можливості продовжувати інтервенцію в Хорватію, але ворожі стосунки з Сербською Країною не покращилися.

Зміни відбулися весною 1995 року після конфлікту на шосе на кордоні Західної Славонії, де було вбито і захоплено в полон кілька цивільних хорватів. Цей конфлікт став формальним приводом для продовження хорватськими військами бойових дій. 1-2 травня відбулася операція «Блискавка», в результаті якої хорватські війська захопили частину Західної Славонії, що входила до Республіки Сербська Країна.

Президент Сербської Країни Мілан Мартіч наказав нанести у відповідь удар 262-мм ракетами "Оркан" по Загребу, що й було зроблено 2 і 3 травня. В результаті обстрілу загинуло 6 загребчан, 180 отримали поранення різної тяжкості, проте, це лише розізлило хорватів.

Після падіння Західної Славонії, боснійські серби намагалися провести операцію зі знищення хорватського анклаву Ораш’є, але хорвати витримали удар. Бойові дії на боснійському кордоні з Хорватією (фактично з Сербською Країною) продовжилися з новою силою. Боснійські і країнські серби, розуміючи, що від скорої поразки їх врятує лише об’єднання, направили всі зусилля на розгром 5-го армійського корпусу Боснії і Герцеговини, який створював перепону для з’єднання сербських сил і загрожував з боснійської території військам Сербської Країни.

Розуміючі небезпеку з’єднання сербських сепаратистів Хорватії і Боснії в один анклав, хорватські війська провели операцію «Літо-95», метою якої було створення загрози місту Кнін – столиці Сербської Країни, що повинно було відволікти значні сили сербів від атаки на 5-й боснійський корпус. 28 липня, за три дні, операція «Літо-95» досягла свого результату: було захоплено місто Грахово – стратегічно важливий пункт, який відкривав хорватам можливість створення плацдарму для нападу на Кнін. Серби вимушені були відмінити свої плани і перегрупуватися.

Варто зазначити, що за п’ять років конфлікту хорватська армія перетворилася на сучасну військову силу, що діє за стандартами НАТО. Заради цього були найняті американські військові спеціалісти, і проведена величезна робота. Крім того був значно підвищений рівень озброєння і матеріального забезпечення військ. Тому не дивно, що хорвати почали вигравати в сербів битву за битвою.

У липні-серпні 1995 року йшли безплідні обговорення плану мирного урегулювання конфлікту "Z-4", за яким РСК входила до складу Хорватії як культурна автономія сербів. Останній раз сторони зібралися в Женеві 3 серпня. Однак, серби відмовилися від підписання договору. Це була остання спроба мирного розв'язку проблеми.

4 серпня хорватські війська розпочали масштабну операцію «Буря», результатом якої повинен був стати повний розгром військ Республіки Сербська Країна. На проведення операції відводилося 4-5 днів, будь-яке затягування могло призвести до негативної реакції "світового співтовариства". Вже вранці 5 серпня хорватськими військами була зайнята столиця РСК Кнін. До 7 серпня всі сербські війська на території РСК були розбиті. Республіка Сербська Країна перестала існувати.

Наслідки війни в Хорватії самі по собі були жахливими – зруйновані міста і містечка Країни, втеча або примусове виселення майже 150 тисяч сербів, десятки тисяч убитих, неприхована взаємна ненависть хорватів і сербів, надалі – вкрай напружені відносини між Союзною Республікою Югославія і Хорватською Республікою. Тим не менш хорватський народ отримав головне – свободу, отримав право бути вільним господарем на своїй землі.